Лопушненська ЗОШ І - ІІ ступенів

Контакты
E-Mail

Повна назва: Лопушненська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Лановецької районної ради Тернопільської області
Скорочена: Лопушненська ЗОШ І-ІІ ступенів
Тип ЗНЗ: Загальноосвітня школа
Ступiнь: I-II
Форма власності: комунальна
Тип місцевості: сільська
Індекс: 47433
Поштова адреса: Україна, Тернопільська область, Лановецький район, Лопушненська, с.Лопушне, 17 вересня, 7
Телефони: (03549)43740
E-mail:

Сайт:  Lopushnoscools.io.ua
ЗНЗ на порталі «Мої знання»: //mz.com.ua/school-wall/18229
Директор: Сапіжук Тетяна Василівна
Уповноважена особа:  
Мова навчання: українська
Профілі навчання:  
Нормативна наповнюваність: 100
Кількість учнів: 63
Кількість персоналу: 26
Кількість класів: 9
Кількість приміщень: 14


***

ЛОПУШНЕ – крізь століття

У західній частині України розташована Тернопільська область - давній український край із славною історією. Останні пів-століття край все частіше називають Тернопіллям. Наш земляк поет Степан Будний вперше написав про рідну землю у вірші:"Тернопілля":

Тернопілля рідне,

Тернопілля, Земле мила,

Барвінковий край.

А семе тут, у мальовничій місцевості, серед лісів заховалося Волинське село - Лопушне, Лановецького району. Воно розташоване у північно-східній частині Волино-Подільської височини. На схід від нього на відстані 3,5 км проходить центральна асфальтована дорога, що з'єднує міста Тернопіль, Збараж, Ланівці та Київ. На північ від села на віддалі 3 км. знаходиться залізниця, яка теж сполучає міста Збараж та Ланівці в напрямку міст Ямпіль - Шепетівка (Хмельницької області). Село розташоване за 17 км від Збаража і 25 км від Лановець. Найближчими сусідніми селами є: у східному напрямку - села Коржківці і Верщаки, в північному - села Вербовець і Пахиня, у північно- західному - села Шили і Карначівка, в західному - село Мусорівці, в південному - село Синява.

Рельєф місцевості села Лопушне - горбистий. З північної та північно- західної частини до села прилягає ліс, який теж тягнеться по горбистій місцевості. Наше село розташоване в лісо-степовій зоні, тому клімат - м'який. Зима з частими відлигами, літо - жарке, з дощами. Сприятливий клімат та родючі грунти були причиною того, що цю територію люди заселяли дуже давно.

Назва села тісно пов'язана з місцевістю даного краю. По горбах і долинах з незапам'ятних часів густо росли лопухи, від чого і стало називатися Лопушне. Такі відомості дали старожили віком 85-90 років. Виникнення села відноситься до періоду кінця XII століття. У всякому випадку воно було як поселення серед лісів і входило до складу Галицько-Волинського князівства в 13 столітті.

Перша писемна згадка про село - 9 липня 1463 року. Воно було у  володінні князя Солтана Вишневецького. Пізніше село належало першому козацькому гетьману - Дмитру Вишнівецькому. У ХVІІІ столітті власниками Лопушного стали монахи ордену Кармелітів із сусіднього містечка Вишнівець.

За успішну боротьбу з татарами наше село було віднесено до розряду «казенних» сіл, а населення було звільнено від панщини. Багато вітрів історії пронеслося над цим краєм. Та не замели вони піском забуття сліди далеких часів, славного минулого волинського краю. На час монголо-татарської навали у першій половині XIII століття через його територію проходили жорстокі завойовники. Цим напрямком монголо-татари вторгалися в Карпати і Угорщину.

Після смерті хана Батия князь Данило Галицький скориставшись розрухою в Золотій Орді, піднімає проти монголо-татар повстання, заручившись перед цим союзом з литовським князем Міндовгом. Проти повсталого народу виступив темник Куренса. В 1259 році він обложив міста Володимир-Волинськ і Луцьк, але не маючи успіху відступив назад у степ. Слідуюча монголо-татарська навала повторилась у 1260 році. На цей раз хан Бернай прислав сюди полководця Бурундая, який хитрістю захопив у полон Василька і Лева і наказав зруйнувати міські стіни міст Львова, Кременця, Луцька і Володимира-Волинська. В боях чимало полягло монголо-татар про що свідчив випадково знайдений скелет монгольського наїзника даних часів на окраїні села.

Про перебування татар на території села Лопушне можна судити з того, що тут і досі є жителі на прізвище Гарач (з татарської - це збирач податків, данини), Зварич (з татарської - лікар). Очевидно тут були і баскаки, котрі самі збирали данину, або їм допомагали місцеві жителі. Пізніше згадка про Лопушне відноситься до 15 століття, коли польський король Владислав дарує князеві Василію в пожиттєве володіння міста Вишнівець, Збараж, та інші.

Після смерті князя Василія на піставі актів розподілу маєтностей від 9 липня 1463 року Лопушне переходить до наймолодшого сина Солтана, який вперше став називатися князем Вишневецьким. "Князю Солтану Васильевичу Вишневецькому достались в Збаражском повете... Лопушная". Князь Солтан помер бездітним "и все их имение"... в тому числі і село Лопушне "... достались князю Михаїлу, сину Василія, князя Збаразького...". Князь Михайло Збаражський відомий як організатор частих походів проти татар. В 1494 році татари знищують Лопушне. Усе, що можна було забрати - забрали, людей брали у полон і гнали поперед себе, як отару; худобу і коней долучали до своїх гуртів і табунів; старих, малих і хворих без жалю вбивали.

Наступне вторгнення татар відноситься за одними даними до 1515 року. Зокрема "в историко-статистическом описании церквей и приходов Волинской губернии" Теодорович пише про те, що "эти три князя ... Вишнивецких: отец и два сына дрались с татарами под Вышневцом на полях Лопушанских в 1515 году...". А в "Хроніці Мація Стрийковського", яка була знайдена професором Львівського університету, доктором філологічних наук В.П.Маслюком в архівах Петерербурга ідеться про те, що 28 квітня 1512 року 25 тисячна орда татар на Лопушенських полях була розбита військом князя К.Острозького.

В хроніці точно вказується місце подій, подається детальний опис його. Автор співає хвалу руському воїнству - волинянам, литовцям, польським лицарам за їх героїзм, мужність; вихваляє князя К.Острозького за розум, розсудливість. Мацій Стрийковський розповідає, що 25 тисячна орда перекопських татар рушила на Україну, щоб грабувати. З Поділля орда сунула на Волинь залишаючи за собою кривавий слід.

Довідавшись про напад татар князь Острозький зібравши 3 тисячі волинян, стільки ж литовців вирушає проти ворогів. Під Вишівець з Поділля прибув гетьман С. Ландворонський. Об'єднавши свої сили вони вирішили піти на Вербівець, Лопушне. Але по дорозі між князями виникла суперечка: хто ж має бути головним командуючим та чиї війська першими підуть у бій. Сварка розгорталась, але раптом із-за яру вирвалась перша орда татарів. Командування взяв на себе князь К.Острозький. З булавою у руці на буланому коні з'явився він серед війська литовців, яких поставив на ліву сторону, а своїх хоробрих волинян відвів у бік, а потім виставився попереду і звернувся до вояків із проханням нещадно бити ворога, відомстити за заподіяні злодіяння. Його коротка промова закінчувалася словами: "Браття! Кров за кров! Смерть за смерть! Вперед!" Розбито татарський табір та 16 тисяч полонених вийшло на волю.           Автор твердить, що всі яри і долини були вкриті трупами ворога. 24 тисячі загинуло татар, все награбоване татарами попало нашим воякам.

Лопушненська земля була червона від людської крові. Зібрав князь Острозький своє військо, подякував за виграний бій. Сто воїнів не дорахувався. Тоді наказав насипати на видному місці могилу і поховати в ній 100 бійців, які полягли під час бою. Село Лопушне оголосили "казенним та вільним від панщини". Мешканці села вирішили увіковічнити цю подію. Шляхом опитування було встановлено, що стара безіменна могила край села - ймовірне захоронения полеглих у битві з татарами. При допомозі місцевого господарства у 1992 році на цьому місці було споруджено пам'ятник, знак з написом: "Вічна слава героям, які віддали своє життя за вільну Україну 28 квітня 1512 року."

Восени 1518 року знову велика татарська орда дісталася Поділля, спалила с. Білку і всі навколишні села. А К.Острозький, правдоподібно добирався із своїм військом з-під с. Лопушно до м. Кременця вербовецьким шляхом. Набіги татарів були частими, а боротьба - нелегкою.                      

Так, у 1577 році син Михайла Януш приймає участь у поході Острозького проти татар і розбиває їх на полях села Лопушне. Ідентична подія відбулася в 1582 році, хоча сили козаків були нерівними, але мужності, сміливості і віри у перемогу не було меж. Про вагомість тодішніх перемог свідчить той факт, що селянам надавали великі наділи земель, а саме село стало вільним. Проте Теодорович стверджує, що "ко времени смерти Михаила-Сарвация последнего князя Вишневецького, имения дома князей Вишневецьких составляли по Волыни: Новый Вишнивець и 23 села... Лопушне, Пахиня, Коничевка, Голубисы". А помер останній князь Вишневецький 17 вересня 1744 року. Крім того в середині XVI століття с. Лопушно належало князю Вишневецькому - першому гетьману козаків, засновнику першої Запоріжської Січі, відважному борцеві проти татар і турків.

Те, що село дійсно належало до "вільних казенних сіл" підтверджує аналіз документів, що зберігається в місцевій церкві. Зокрема, в "Книге обыскной церкви святоволынской села Лопушны" зазначається, що 27 жовтня 1835 року "крестьне казенного владения селения Лопушны" дають свідчення місцевому священнику Василю Корчинському, що "житель деревни Пахинки казенного имения крестьянин" хоче одружитись із жителькою села Лопушне. В цьому ж документі зазначається, що сусіднє село Карначівка в першій половині XIX століття належало графу Карлу Митіну. А в другій половині XIX століття було у володінні графа Адама Ревуцького.

Протягом довгого часу село Лопушне перебувало у складі володінь князів Острозьких. У кінці XVIII століття тут проживав у відставці генерал російської армії Охов, у розпорядженні якого був невеликий маєток. Помер він у 1808 році бездітним. В 1770 році селі нараховувалось 1318 душ населення. Земля вважалась державна.

З лютого місяця 1879 року тут було відкрито однокласне народне училище. До 1879 року деякі з державних селян Лопушне ходили на навчання до сільського дяка села Раковець за 20 км.

Сапіжук Тетяна  - старший вчитель, вчитель історії та правознавства  Лопушненської загальноосвітньої школи І – І І ступенів.

***